ФЕ́НІКС, а, ч.
1. У міфології деяких стародавніх народів (єгиптян, фінікійців та ін.) — чарівний птах, який, проживши кілька сот років, спалював себе, а потім воскресав з попелу молодим. Фенікс має крила кольору сапфіра, смарагда й інших коштовних каменів і вінець на голові (Загреб., Диво, 1968, 460); *У порівн. Сто літ минуло, як те занедбане й закинуте під сільську стріху слово, мов фенікс із попелу, воскресло знов і в устах батька нової української літератури Івана Котляревського голосно залунало по широких світах (Коцюб., III, 1956, 247); // перен. Символ безсмертя, невмирущості, відродження. [Клавдія:] Я не знаю, що це за люди. [Леся:] Це наші молоді сміливі друзі… казковий фенікс, що знову народжується на попелищі революції (Сміл., Черв. троянда, 1955, 103).
2. Одне з сузір’їв Південного неба.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 575.