ФИРК, виг.
1. Звуконаслідування, що означає уривчастий глухий звук від польоту чого-небудь.
2. розм. Уживається як присудок за знач. фи́ркнути1.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 581.