ФЛЕ́КСІЯ, ї, ж., лінгв. Спосіб утворення граматичних форм слів шляхом зміни їхніх закінчень або звуків основи; змінне при відмінюванні або дієвідмінюванні закінчення слова. Двоскладові прикметники на —кий, —ка, —ке мають звичайно наголос на флексії (Курс сучасної укр. літ. мови, І, 1951, 497); З XIV ст. заявляють про себе вже цілком недвозначно риси специфічно української флексії (Пит. походж. укр. мови, 1956, 42); Флексія — термін, який широко вживається в мовознавчій літературі з таким же значенням, як і термін закінчення (Сл. лінгв. терм., 1957, 203).
&́9651; Вну́трішня фле́ксія; Фле́ксія осно́ви — зміна звуків у корені (основі) слова, яка служить для утворення граматичних форм; звук, звуки, що зазнали таких змін; Нульова́ фле́ксія див. нульови́й.Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 606.