ФО́РТЕ, присл., муз. Сильно, гучно (про звучання голосу, музичного інструмента при виконанні музичного твору); протилежне піано. Щоб показати своє артистичне майстерство перед дамами, Гануш розпочав веселу шумну п’єсу. Він ударив форте (Н.-Лев., III, 1956, 218); // у знач. ім. фо́рте, невідм., с. Сильне, гучне звучання голосу або музичного інструмента при виконанні музичного твору; місце в музичному творі, що вимагає такого виконання. Композитор схилився над роялем. Рука пробігла клавішами густого нижнього регістру, збуджуючи струни в громовому форте (Рад. Укр., 8.XII 1962, 3).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 627.