ФОРТУ́НА, и, ж.
1. Богиня щасливої долі, талану в римській міфології, яку зображували молодою жінкою із зав’язаними очима, з рогом достатку в руках, іноді на колесі; символ щасливого випадку, удачі. За ним [Астуром] Азиллас плив на барці, Се родич нашій паламарці, — Недавно з кошельком ходив: Но, бач, безокая фортуна Зробила паном із чупруна (Котл., І, 1952, 251); Колись була сильніша за Нептуна Британія — володарка морів. Та згодом відвернулася фортуна від Альбіону білих берегів (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 110); // Щасливий випадок, удача, успіх. [Наталя:] Я питала себе, яка невідома зірка веде цю людину [Ярчука]? Може, це випадкова фортуна, збіг обставин? (Мик., І, 1957, 408); Інститутська історія забулась, а примхлива фортуна незмінно сприяла щасливому Сачкові (Дмит., Розлука, 1957, 25); // розм. Доля, талан. Спілка з Клавдою була ніби змовою проти злих сил, якоюсь гарантією, що фортуна Клавди бодай тінню своєю захистить від злого й тих, що стоять поблизу обранки (Вільде, Сестри.., 1958, 570); Така, видно, фортуна чоловіку: не схотів Василько їздити на волах, а в заводі робить біля кораблів (Стельмах, І, 1962, 339).
&́9671; Ко́лесо форту́ни див. ко́лесо; Песті́й (песту́нчик) форту́ни див. песті́й, песту́нчик; Улю́бленець форту́ни див. улю́бленець; Форту́на послужи́ла див. послужи́ти; Форту́на усміха́ється (усміха́лася, усміхну́лася, усміхне́ться) кому — кому-небудь щастило (пощастило, пощастить). Фортуна таки раз усміхнулася йому (Фр., VIII, 1952, 363); В уяві гетьмана виник лисячий образ запорозького пройди, якому фортуна так всміхалася в житті (Ле, Наливайко, 1957, 179).
2. заст. Майно, статок. По п’ятилітнім життю в Парижі він прибув з родиною до Галичини, де за останки колишньої фортуни закупив убоге гірське сільце (Фр., III, 1950, 344).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 629.