ФУ́РКНУТИ, ну, неш, док. Однокр. до фу́ркати 1, 3. Дрозд тілько фуркнув, а по хвилі сів на друге плече чоловікове (Фр., IV, 1950, 62); В ту мить табунець [куріпок] фуркнув і зник у блакитному небі (Багмут, Щасл. день.., 1959, 152); Дрібно фуркнувши, з-під ноги вилетіла просянка (Стельмах, II, 1962, 359); По-добав [Іван] на того вола, що коле. Буцім спокійно пасеться, а на кождого прохожого фуркне й рогом замахнеться (Март., Тв., 1954, 223); Машина фуркнула Петрові в обличчя смердючим перегаром і повезла Олю світ за очі (Загреб., Спека, 1961, 155); // безос. Слідом за ним [зайцем] фуркнуло, порснуло снігом, закричало і закружлялося. Це були куріпки (Сенч., Опов., 1959, 318); Як на лихо мотор не заводився,.. потім фуркнуло, заревло — і машина зникла в кінці вулиці… (Перв., Материн.. хліб, 1960, 139).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 655.