ФУ́РМАН, а, ч., заст. Візник (у 1 знач.). Бідні сотворіння [коні] наче почувають, що фурманові шкода їх бити, і здається, немов для подяки йому біжать самі, як можуть, потроху (Крим., Вибр., 1965, 392); Фурман гукнув на коней, тарантас виїхав з брами й заторохкотів по нерівному бруку Садової (Дмит., Наречена, 1959, 67).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 655.