ФУ́РІЯ, ї, ж.
1. Кожна з трьох богинь помсти в давньоримській міфології. Яхидна фурія раденька, Що по її все діло йшло; До людських бід вона швиденька, І горе миле їй було (Котл., І, 1952, 180); *Образно. З весною прийшли дві найстрашніші фурії: пошесть і війна (Фр., VIII, 1952, 281); *У порівн. Але свашечка зрозуміла, що пристиг час рішучого бою. Як люта фурія, вихопилася вона з хати і, нарочито додаючи своєму обличчю найсуворіший вираз, метнулася по всіх повітках невістки шукати (Л. Янов., І, 1959, 391); Гелгочучи й клянучи все на світі, фуріями [тіточки] понеслись до сільради (Мик., II, 1957, 400); // Скульптурне зображення такої богині. Мистець незрівнянний Вирізьбив Тартар підземний, Плутонові брами високі І лиходіям призначені кари; тебе, Катіліно, На височеннім уступі і фурій страшних проти тебе (Зеров, Вибр., 1966, 257); Міста ми бачили, де котиться з узбіч Хвилястий виноград, де на стрімкому мурі Гірлянди ніжних німф і дикі зграї фурій, Де, ніби музика, солодка ллється річ (Рильський, II, 1960, 19).
2. перен. Про лиху, сварливу або розлючену жінку. Несподівано розчинилися двері й висока, чорна, якась довгобраза, довгорука, довгонога фурія влетіла в хату (Л. Янов., І, 1959, 327).
3. Дуже отруйна змія, схожа на вужа, що розповсюджена в Австралії.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 655.