ФІЛО́СОФ, а, ч.
1. Фахівець із філософії; мислитель, що розробляє питання світогляду. Його [Теокріта] ув’язнено за те, що він «ширив єресь», проповідував думки грецьких філософів (Л. Укр., III, 1952, 728); Я.. знав, що був колись на світі такий філософ Спіноза (Хотк., І, 1966, 151); Володимир Ілліч високо ставив особу, діяльність і творчість Сковороди як народного філософа-просвітителя (Рад. літ-во, 2, 1965, 33); //розм. Студент філософського факультету у вищому навчальному закладі.
2. перен., розм. Людина, схильна до абстрактних міркувань, роздумів. Дивно було, що Духнович, цей факультетський вільнодум і філософ, який залюбки студіював навіть позапрограмні науки, так до ладу й не міг збагнути мудрість статуту караульної служби (Гончар, Людина.., 1960, 10); Отак філософ цей Підкова Частенько твердить сам собі: «От я, ніде лихого й слова Не чув про себе, далебі!» (Воскр., З перцем!, 1957, 213); // Людина, ще розумно ставиться до життя, спокійно й стійко терпить злигодні, мінливість долі. Козак Мамай — мандрівний запорожець, вояка і гультяй, жартун і філософ (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 61).
3. заст., розм. Те саме, що філозо́ф 2. До Онисі часто заїжджали женихи, а найчастіше од других вчащав Марко Павлович Балабуха, філософ (Н.-Лев., III, 1956, 12).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 594.