ФІ́НКА1 див. фі́нни.
ФІ́НКА2, и, ж., розм.
1. Те саме, що Фі́нський ніж (див. фі́нський). Тягнирядно мовчки з-за халяви витяг фінку й перерізав вірьовки (Головко, II, 1957, 163); Тоська вийняв фінку з білою кістяною ручкою і спритним рухом угнав її гострим лезом у стіл (Тют., Вир, 1964, 362).
2. Те саме, що Фі́нська ша́пка (див. фі́нський).
3. Легка кільова шлюпка з гострим носом і кормою.
4. Північна порода коней, поширена у Фінляндії.
ФІ́НКА3, и, ж. Те саме, що фі́на1. Через деякий час личинки перетворюються тут у білясті напівпрозорі міхурці завбільшки з горошину. Це — фінки; вони можуть довго залишатися у м’язах (Зоол., 1957, 26).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 600.