ФІ́СТУЛА, и, ж., мед. Канал, що сполучає глибоку виразку в тканинах або органах тіла з поверхнею шкіри; виразка з таким каналом; нориця (у 2 знач.); // Штучно зроблений протік з якого-небудь внутрішнього органа; трубка, що вживається для такого протоку. При операціях з приводу звуження стравоходу деякий час хворого годують через операційну фістулу (Заг. догляд за хворими, 1957, 63); Дуже бажано провести екскурсію до фізіологічної лабораторії для огляду тварин з накладеними на їх органи травлення фістулами (Метод. викл. анат.., 1955, 129).
ФІСТУЛА́, и́, ж.
1. Стара назва одноствольних, а пізніше й багатоствольних флейт.
2. Те саме, що фальце́т. Це був високий, як тичина, тонконогий чоловік з драглистим баб’ячим лицем і своєрідним голосом, який співці звичайно називають фістулою (Добр., Ол. солдатики, 1961, 38).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 602.