ХАБА́Р, а́, ч. Гроші або речі, що даються службовій особі як підкуп, плата за які-небудь злочинні, незаконні дії в інтересах того, хто їх дає. Давидів кривдник напував сільських суддів горілкою, давав, де треба, хабарів, і тії судді скрутили всю справу (Гр., II, 1963, 450); Не одного він спровадив під арешт тільки для того, щоб потім, домігшись звільнення, одержати від родичів величезний хабар у вигляді коштовних речей (Хижняк, Тамара, 1959, 152); У натовпі панувало збудження.. Хтось закинув Безхатькові, що він, бувши старостою, брав хабарі (Юхвід, Оля, 1959, 300); // Побори, що їх збирали з підлеглих або залежних людей представники влади. Їздив [Юруш] на дорогих баских конях та брав хабарі з усіх двірських (Н.-Лев., III, 1956, 299); Дяки.. були люди незнатного походження, які жили на царському утриманні та з хабарів (Іст. СРСР, І, 1956, 177).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 7.