ХАЛУ́ПКА, и, ж. Зменш.-пестл. до халу́па. Крива, похилена халупка, з чорною стріхою і білими стінами, стояла поміж закинутих.. осель (Коцюб., II, 1955, 10); В невеличкій халупці при стайнях містився центр охорони — щось на манер караульного приміщення (Сміл., Зустрічі, 1936, 218); У нього лежать сотні тюбиків фарб. Свій заробіток він залишає в магазині, вишукуючи нових кольорів, і в низькій халупці теслі, що робить йому рами до полотен (Ю. Янов., І, 1958, 133).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 15.