ХАЛУПЧИ́НА, и, ж., розм. Те саме, що халу́па. Вона підмазувала чорні, задимлені стіни халупчини, що нагадували дику печеру, мела долівку, стирала пил (Коцюб., I, 1955, 372); У вибалку, обіч дороги, до земляної стінки, як гриб до пенька, приліпилася древня халупчина (Бурл., О. Вересай, 1959, 56).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 15.