ХАН, а, ч.
1. Титул монарха, феодального правителя в багатьох країнах Сходу в середні віки, а також особа, що мала цей титул. [Козаки:] Лук натягнем, стріли пустим, Брязнем тятивою; Ой, мусить утікати Кримський хан з ордою! (Н.-Лев., II, 1956, 444); Блиснув кривий Яремин ятаган, подарунок татарського хана (Кач., II, 1958, 413); [Тугай-Бей:] Великий хан Іслам-Гірей привіт і мир передав могутнім лицарям Запорожжя (Корн., І, 1955, 233).
2. Родовий дворянський титул у деяких країнах Сходу, а також особа, що має цей титул. В результаті розвитку феодальних відносин у монголів у кінці XII ст. виділяється клас феодалів (батури, нойони і хани), який володів пасовищами, водопоями і величезними стадами худоби (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 574).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 16.