ХА́ПАНИЙ, а, е, розм.
1. Привласнений таємно; крадений. [Даша:] Перстень! Та який же хороший! Де ти дістав його? [Xома:] Е, довго розказувать! Носи та мене згадуй! [Даша:] Та ну його! Може, який хапаний… (Мам., Тв., 1962, 388); // у знач. ім. ха́пане, ного, с. Чужі речі, привласнені таємно. Лучче [краще] в латанім, ніж в хапанім (Укр.. присл.., 1955, 212).
2. Який робиться наспіх, швидко; поспішний. — Щось трохи швидко він оце сватається.. Трохи хапане його сватання (Н.-Лев., V, 1966, 299).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 19.