ХА́РКНУТИ, ну, неш, док., розм. Однокр. до ха́ркати. За цим сусіда голосно харкнув й, одвернувшись від Калашника, поважно сплюнув набік (Епік, Тв., 1958, 413); Він зайшовся кашлем, з лайкою перемішаним, і харкнув на долівку (Головко, II, 1957, 282); Семен страшно заревів, харкнув кров’ю, згріб п’ятірнею сиву бороду батька і видер з неї великий жмут волосся (Чаб., Катюша, 1960, 69).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 26.