ХАРКОТИ́ННЯ, я, с., розм. Мокротиння, що виділяється при харканні. Асфальтова підлога була вся мокра від поналиваної води, понаношеного не знати від якого ще часу болота та від харкотиння (Фр., І, 1955, 273); Смолисті речовини типу скипидару при прийманні всередину чи при вдиханні в розпиленому стані дають добрий ефект для легеневих хворих. Вони полегшують кашель і зменшують кількість харкотиння (Наука.., 9, 1956, 18); Кашель буває сухим (без виділення харкотиння) або вологим (Заг. догляд за хворими, 1957, 99).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 26.