ХА́РТІЯ, ї, ж.
1. Стародавній рукопис, а також матеріал (папірус або пергамент), на якому він написаний.
2. В середні віки — документ, що засвідчував які-небудь права або привілеї. [Монтаньяр:] Зреклися ви титулів, привілеїв і хартій паперових лиш на те, щоб хартії неписані дістати (Л. Укр., II, 1951, 163).
Вели́ка ха́ртія ві́льностей — акт короля Англії, що поклав початок обмеженню королівської влади.
3. уроч. Назва деяких документів, декларацій суспільно-політичного значення. Декларація, одностайно схвалена всіма комуністичними і робітничими партіями, стала хартією інтернаціональної єдності світового комуністичного руху (Рад. Укр., 28.IV 1959, 1); Марксистсько-ленінські партії всього світу сприйняли нову Програму КПРС як велику хартію міжнародного комунізму (Ком. Укр., 2, 1962, 19).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 27.