ХВАСТЛИ́ВИЙ, а, е. Те саме, що хвалькува́тий. Жінки замислилися: на хвастливу річ Одарчину вони не знали, що відповідати (Л. Янов., І, 1959, 385); Я на цей раз пробачив Булгакову ті хвастливі нотки, що звучали в цьому запитанні (Кулик, Записки консула, 1958, 69); // у знач. ім. хвастли́вий, вого, ч. Той, хто любить хвастати. Багатого з хвастливим не розпізнаєш (Укр.. присл.., 1963, 104).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 34.