ХВИ́ЖА, і, ж., діал. Завірюха, метелиця. На подвір’ї гуляє хвижа І, бурхаючи навкруги, Перемерзлі садки колише (Вирган, В розп. літа, 1959, 62); Як заломить взимку крижі,— так і жди сліпої хвижі, так і знай: почнуть сніги (Голов., Поезії, 1955, 159).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 36.