ХВИЛЮ́ЮЧЕ. Присл. до хвилю́ючий 2; бентежно, зворушливо. Він [учитель] просто з лісу, з партизанських сховів, Прийшов у клас, змарнілий, в бороді, І так до нас хвилююче промовив: — Тепер усе… Тепер кінець біді! (Бичко, Простота, 1963, 111); Було і страшно і хвилююче привабливо побачити столицю і співати в театрі (Донч., III, 1956, 106); // Викликаючи хвилювання, зворушення. — Отут станемо,— сказав Заруба, і вони вийшли з машини.. І одразу почули, як лоскітно і хвилююче пахне земля (Кучер, Трудна любов, 1960, 552); Хвилююче пахне димок степового вогнища (Хор., Ковила, 1960, 59).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 40.