ХВОЙДИ́НА, и, ж., діал. Лозина. Заходився [Василь] вирізувати з куща тоненькі хвойдини — хотів возика плести (Гр., І, 1963, 295); Щойно хто-небудь з солдатів підводив голову, щоб розправити спину й перепочити, унтер зараз же ляскав хвойдиною по лутці і на всю майстерню гукав: — Ей, що там байдикуєш? Я тобі!.. (Добр., Ол. солдатики, 1961, 132).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 46.