ХВОРОБЛИ́ВИЙ, а, е.
1. Який легко піддається хворобам, часто хворіє. Жіночка моя Стефка була не з гірших: і тиха, і до чоловіка уважна, але смутна й хвороблива, до роботи нездатна (Мур., Бук. повість, 1959, 4); — Бабуся теж хотіла було їхати, та останнім часом щось вона хворобливою стала. Пройдеться трошки і вже стомлюється,— весело і безтурботно розповідала Галя (Збан., Між.. людьми, 1955, 7); // Власт. хворому. Бер стоїть мовчазний і дивиться в вікно. Хворобливе його обличчя світиться важкою нервовою перевтомою (Кол., На фронті.., 1959, 63); Обличчя в нього ще дужче зблідло, очі набрали хворобливого блиску (Ткач, Моряки, 1948, 93); // Викликаний, зумовлений хворобою; який свідчить про хворобу. Змарніле і втомлене обличчя дівчини ожило, вкрилося хворобливим рум’янцем (Д. Бедзик, Плем’я.., 1958, 27); Каленяки помітили хворобливий стан свого квартиранта, стали упадати біля нього, радили нікуди не йти з хати (М. Ю. Тарн., Незр. горизонт, 1962, 201); Після видалення обох надниркових залоз у тварини розвивається цілий ряд хворобливих симптомів (Вибр. праці О. О. Богомольця, 1969, 84).
2. перен. Який виходить за межі звичайного, нормального; ненормальний, неприродний. Мати любила свою одиницю без міри, без тями якоюсь хворобливою, нервовою любов’ю (Н.-Лев., IV, 1956, 228); Що се? У сьому глухому закутку Бессарабії — пісня моєї країни? Чи не омана се, чи не хвороблива часом уява моя викликала галюцинацію слуху?.. (Коцюб., І, 1955, 178); Він говорив не поспішаючи, з крижаним спокоєм, навіть з якимось хворобливим смакуванням, ніби кожне слово обсмоктував, перш ніж його виплюнути (Головко, II, 1957, 343); Вигляд у нього був пригнічений — невдачі, що породжували безсоння, хворобливе копирсання у власних вадах і якесь навіть аж невдоволення самим собою широкими півколами підтемнили йому очі, додали зморщок (М. Ол., Туди, де бій, 1971, 171).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 47.