ХВОСТА́ТИЙ, а, е.
1. Який має хвіст; з довгим або густим хвостом. Один мордатий Кіт до Щуки учащав; Пройдисвітка зубаста знала, Чого хвостатий кум бажав: До берега частенько припливала І щиро куманька свого Карасиками шанувала (Гл., Вибр., 1951, 107); Маленькі хвостаті та рогаті чортики висолопили до його язики (Н.-Лев., II, 1956, 347); В прозорому ж гаї лунко луна між деревами ухала; дятли ще дужче тукать взялися; а білки хвостаті з вершечка ялини шишками кидались вниз (Тич., І, 1957, 264); // у знач. ім. хвоста́ті, тих, мн. Те саме, що Хвоста́ті земново́дні. Земноводні поділяються на безхвостих (жаба, ропуха) і хвостатих (тритон) (Зоол., 1957, 95).
Хвоста́ті земново́дні — ряд земноводних тварин, які мають видовжене тіло з добре розвиненим хвостом. Хвостаті земноводні мають видовжене більш або менш циліндричне тіло, що поступово переходить у стиснутий з боків веслуватий або циліндричний (у поперечному розрізі) хвіст, довжина якого майже дорівнює тулубові (Визначник земноводних.., 1955, 18).
2. Який має хвіст (у 3-8 знач.). На обох листах писар поставив свій з багатьма хвостатими закарлючками підпис, а на тому місці, де мав бути підпис кошового, накреслив, як завжди, великого розгонистого хреста (Добр., Очак. розмир, 1965, 221); Хвостаті, як ворони, лакеї у фраках уже метушились там побіля столів, подзенькуючи посудом (Гончар, Таврія, 1952, 273); Крім зір, на небі спостерігаються хвостаті тіла — комети і туманні плями — туманності (Курс заг. геол., 1947, 14); Позад будинку, що з його даху Черниш вів свої спостереження, стояв інший будинок такого ж стандартного типу. Раз у раз з його поверхів вишуговувало хвостате пружне полум’я. Били міномети (Гончар, III, 1959, 242); Біля стійки посилочного відділу черги по суті немає, Вона просто не встигає вирости у справжню «хвостату»: кілька хвилин — і посилка у ваших руках (Рад. Укр., 22.III 1971, 4).
Хвоста́та зі́рка — комета. Щороку астрономи відкривають кілька нових хвостатих зірок (Наука.., 7, 1961, 19).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 48.