ХВОСТИ́НА, и, ж., розм. Те саме, що хвіст 1. — Взяв [хлоп] Микиту [Лиса] за хвостину Та й на віз між рибу кинув, Сів і Їде в божий час (Фр., XII, 1953, 12); — Я останню хвостину збуду, аби й ти на людських дітей походила (Свидн., Люборацькі, 1955, 10).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 49.