ХИ́БНИЙ, а, е. Який містить хиби (у 1 знач.), з хибами: неправильний, помилковий. Та і в наші дні серед радянських учених ще трапляються етнографи, які виступають із цілком хибним запевненням, ніби справжнім носієм національної культури є тільки село (Рильський, III, 1956, 162); Хибні позиції Драгоманова в питаннях літературних, естетичних, в питанні національному були зумовлені його світоглядом (Іст. укр. літ., I, 1954,358).
&́9671; Хи́бний крок — неправильний, необачний вчинок, дія, рішення. Воронцов знав і те, що кожен його непродуманий наказ, кожен його хибний крок, навіть хибний жест обернеться чиєюсь кров’ю тут, під чужою дамбою, обернеться сиротами і вдовами там, на Батьківщині (Гончар, III, 1959, 366).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 52.