ХИЗУВА́ТИСЯ, у́юся, у́єшся, недок., чим і без додатка. Виставляти що-небудь напоказ, пишатися чим-небудь; хвалитися, чванитися. Я от сам покірно ношу вузьконосі черевики, подібні до тих, що носили наші діди, а мусив би, очевидно, носити тупоносі, якими хизувалися елегантні джентльмени за моїх молодих літ,— мусив би, коли б так продиктувала всевладна мода (Рильський, Веч. розмови, 1964, 171); Поважно стояли багачі, безсоромно хизуючись у церкві своїм багатством (Цюпа, Назустріч.., 1958, 22); — Невже ти такий непосидючий? — А то ні! — хизувався хлопчик.— Я такий, що спокійно й одного уроку не просиджу (Збан., Малин. дзвін, 1958, 79); Солдати скидали з себе амуніцію недбало, хизуючись один перед одним, як уміють хизуватися тільки фронтовики (Загреб., Європа 45, 1959, 43); *Образно. Вітер хизувався своєю пустотливістю (Рибак, Переясл. Рада, 1948, 592); Щиглики попискували в клітці, хизувалися червоними штанцями (Тют., Вир, 1964, 539); *У порівн. Вирвавшись з міцних обіймів зими на волю, річка котила руді хвилі, немов хизуючись тим, що тепер її ніхто не спинить (Кочура, Родина.., 1962, 147).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 54.