ХИТА́ННЯ, я, с.
1. Дія за знач. хита́ти і хита́тися. Декому на морі від хитання зле робиться. А мені так нічого (Мур., Бук. повість, 1959, 48); Втома поволі охоплювала Ремо і Гюлле. Повільне хитання заколисувало їх на сідлах (Досв., Гюлле, 1961, 142); Маріцца своїми загадковими усміхами та сумним хитанням голови.. ще більше непокоїла [Йона] (Коцюб., І, 1955, 270); Йшла [Аглая-Феліцітас] хитаючись, мов підпита або та, що багато перебувала в човнах або кораблях, через що й виробляється хитання в ході (Коб., III, 1956, 306).
2. перен. Те саме, що вага́ння 2, 3. На отця Кралевича впливає твердість, з якою Олекса говорить завжди там, де річ іде про його переконання. Жодних хитань, жодних або-або (Хотк., Довбуш, 1965, 144); Будь-які опортуністичні хитання, відхід від політичної лінії партії являли серйозну загрозу як для самої партії, так і для соціалістичного будівництва (Ком. Укр., 8, 1969, 83); Хитання щодо роду і типу відмінювання в іменниках іншомовного походження буває зумовлене різними причинами (Мовозн., XVIII, 1963, 42).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 62.