ХИТКИ́Й, а́, е́. Те саме, що хистки́й1. З радісним пташиним щебетом і вереском Люда, Наталя, Галочка і Віра сідали у хиткий, але надійний плоскодонний човен і пливли по річці (Вол., Дні.., 1958, 117); Іван Максимович ступив на хиткі дошки й хоробро пішов угору (Донч., VI, 1957, 311); Він ішов звільна, хиткими кроками, мов п’яний або приголомшений важким ударом (Фр., II, 1950, 315); — Хто тут є Данило Корж? — спитав він ламаною мовою, намагаючись твердо триматися на хитких від хмелю ногах (Тулуб, Людолови, І, 1957, 55); Село, освітлене хитким сяйвом пожежі, збиралося на мітинг (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 605); Геть з дороги, всі нерішучі, всі хиткі, всі кволі й забобонні! (Вільде, Сестри.., 1958, 299); [Віктор:] Вадиме, справа ясна. Жіноче серце хитке і зрадливе (Лев., Драми.., 1967, 208).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 64.