ХИТРУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.
1. Виявляти хитрощі. Китаєць хитрував: удавав із себе кволого й знеможеного, тільки захищався, не нападаючи, і все хотів опинитися близько до мене, щоб пустити в діло ножа (Ю. Янов., II, 1958, 155); — Так поїдем до батька Палилюльки? — Правду сказати, і сам не знаю, що робити. Нюхом чую: хитрує батько; отаманує в кількох селах і вичікує, а чия зверху буде (Стельмах, II, 1962, 83); — Я багато хитрував, здобуваючи запрошення на концерт (Собко, Запорука.., 1952, 163); Він заводив знайомства, менжував і хитрував, аби тільки його бійці були добре нагодовані, зразково споряджені, вдосталь постачені боєприпасами (Гончар, III, 1959, 187).
2. Міркувати над чим-небудь у пошуках нового, незвичайного; мудрувати. На тичках виноград висить, Густесенько, аж тички нахиляє.. Та от біда яка: відкіль вона [Лисиця] не гляне, Де не зопнеться — не достане; Облизує роток — Хоч би десяток ягідок.— Бач,— каже,— люди як хитрують (Гл., Вибр., 1951, 138); Вони [штабісти] на все були готові У цей тривожний, грізний час. На все, що скаже тільки він [Фрунзе], — Чи хитрувати ніч над планом, Чи віч-на-віч з ворожим станом Зустрітися (Бичко, Сійся.., 1959, 306).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 67.