ХИТРЮ́ГА, и, ч. і ж., розм. Дуже хитра людина або тварина. Горювала Любка, поки не підібрав її хитрюга Гопченко (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 175); Надворі вже пофоркує і нетерпляче б’є копитом наша лукавоока хитрюга (Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 142).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 67.