ХЛАМИ́ДА, и, ж.
1. Чоловічий верхній одяг стародавніх греків та римлян у вигляді короткого плаща із застібкою на правому плечі або на грудях. І хламиду він [Арістотель] зняв, і рачкує піском. Його очі Аглая закрила платком І сидить на хребті й поганяє прутком (Фр., XI, 1952, 84); *Образно. В дивному блиску… у сніжних хламидах стрункі дерева — як статуї в порталах палати… (У. Кравч., Вибр., 1958, 293); // Плащ або мантія царів, полководців, героїв. Імператори Костянтин і Роман одягалися. Це була складна церемонія.. Принесли.. великі скрині з царським одягом..— з хламидами і ларці з вінцями (Скл., Святослав, 1959, 147).
2. розм. Широкий попівський одяг, схожий на рясу. Ходив він, як чернець, у високій шапці, у чорній хламиді і підперізувався ремінним поясом (Стор., І, 1957, 203); — Я хочу на Ступки,— сказав піп у фіолетовій хламиді, перехрестився перед комендантом і тричі вклонився (Тют., Вир, 1964, 411); // Незграбний широкий і довгий одяг. Пригадалися йому давні часи, часи бурси.. І він розказував, як трохи не кожної ночі, накинувши на себе лихенькі хламиди, тягли вони на здобич (Мирний, III, 1954, 210); Погода тепер чудова ( 25° цілий день), я ходжу в літній хламиді (дуже рада, що її взяла) (Л. Укр., V, 1956, 421).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 75.