ХЛОП’Я́, я́ти, с.
1. Зменш.-пестл. до хло́пець 1. Розмова невеличких хлоп’ят зразу всіх дорослих розбудила (Мирний, IV, 1955, 244); Востаннє спочили сини, а вона пильнує, а вона пильнує цілу ніч над ними.. Скільки-то часу мине, поки вона знов побачить любих хлоп’ят, та чи ще коли побачить! (Вовчок, І, 1955, 34); — Кличте сюди ваших товаришів. Чудесні, талановиті хлоп’ята (Довж., І, 1958, 477).
2. перев. мн., розм. Уживається для назви чоловіків (перев. при звертанні). В Переп’яті гайдамаки Нишком ночували. До схід сонця у Фастові Хлоп’ята гуляли (Шевч., II, 1953, 125); — Хлоп’ята! — звернувся Бульба до козаків.— Ану, заманіть його до лісу! (Довж., І, 1958, 263).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 86.