ХЛО́ПЦІВ, цева, цеве. Прикм. до хло́пець; належний хлопцеві. Матюха сатанів. Скривавлене обличчя хлопцеве і з очей страх будили в ньому гостре чуття звірячої люті й хмільної насолоди (Головко, II, 1957, 144); Хлопцева рішучість розвеселила дорослих (Гончар, І, 1959, 47); В голосі хлопцевім бриніли ледве вловні нотки і сорому, і образи, і жалю до батька (Кир., Вибр., 1960, 336).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 85.