ХЛЮ́ПНУ́ТИСЯ, хлю́пну́ся, хлю́пне́шся, док.
1. Однокр. до хлю́патися 1, 3. Максим красномовно стелепнув пляшкою — аж я почув, як хлюпнулася у ній горілка (Збан., Єдина, 1959, 370); Лише коли щось хлюпнулось на озері, мов скинулась велика рибина, Левонтій, кинувшись перший, сердито штовхнув брата в плече: — Диви-но! Щось біле серед латаття (Гончар, II, 1959, 268); Марта знов посунула до мужа стакан чаю так здорово, що чай хлюпнувся й розлився трохи на стіл (Н-.Лев., І, 1956, 383).
2. Упасти, зануритися, пірнути в що-небудь рідке, в’язке, викликавши плескіт. Лебедик хлюпнеться і вирине: Блисне, проміннячко вечірнє Між хвиль ясних (Граб., І, 1959, 427); Раптом до їхнього слуху долетів шум великої грудки, що котилася, зрушена чиєюсь ногою, і, зрештою, долетіла до низу і хлюпнулась об воду (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 31); Підхоплений струменем повітря, він [клаптик картону].. брудно-сірою плямою хлюпнувся на чисту, прозору, синю гладінь річки… (Коз., Сальвія, 1959, 221).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 90.