ХМА́РНО. Присл. до хма́рний. — А ти не кряч зараз галкою! — сказав Гриб хмарно (Козл., Мандрівники, 1946, 24); От що зробили з мене годи Та безталання; та ще й те, Що літечко моє святе Минуло хмарно (Шевч., II, 1963, 175); // у знач. присудк. сл. Сьогодні до полудня хмарно, але сухо (Л. Укр., V, 1956, 392); А небо щось віщує: хмарно, навіть капало вже (Коцюб., III, 1956, 150).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 95.