ХМЕЛИ́НА, и, ж. Одне стебло хмелю (у 1 знач.). — Ой хмелю ж мій, хмелю, Тонкая хмелино, Де ж ти, хмелю, зиму зимував, Що й не розвивався́ (Укр. нар. пісні, 1, 1964, 149); Як хмелині вгору виться, Тичини немає! (Чуб., V, 1874, 194); У одному хорошому садочку, Геть-геть аж у куточку, Стирчав кілок між Лопухом, А по йому Хмелина повилася (Гл., Вибр., 1957, 197); *У порівн. Покохала Маруся Прохора — і мов та хмелина коло його в’ється (П. Куліш, Вибр., 1969, 265).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 96.