ХМЕЛІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок. Ставати хмільним; п’яніти. Кузьма, хмеліючи, підвівся, розчепірившись на мосту, докірливо подивився на нахаб, допив горілку (Стельмах, II, 1962, 303); // перен. Ставати збудженим, піднесеним, доходити до стану самозабуття від чого-небудь. На грізних танках дорогі слова: «Ми із Берліна». І усі відразу збагнули цю просту й величну фразу, від радості хмеліє голова (Шер., Дружбою.., 1954, 50); Почував [Черниш], як зовсім хмеліє від повноти своїх почуттів (Гончар, III, 1959, 397); З колосся стиглого, пахучого У нас хмеліла голова… (Шпорта, Вибр., 1958, 85).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 96.