ХМУ́РИТИ, рю, риш, недок., перех. Насуплювати брови, морщити чоло, обличчя, виражаючи зажуреність, незадоволення, задуму і т. ін. Годі, друже, не хмур свого личенька! Хіба втіхи не знайдеш собі, Що темніш від зимової ніченьки Ти мовчиш та конаєш в журбі́ (Граб., І, 1959, 435); Гордіюк хмурив брови і приймав зневажливий вид (Хотк., II, 1966, 76); Постав його до машин — і він, хмурячи високого лоба, розбереться в них і сам почне їх творити (Стельмах, І, 1962, 252).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 98.