ХМУ́РО. Присл. до хму́рий. Густі широкі брови хмуро зійшлися на переніссі (Гончар, III, 1959, 269); — Що ти за людина, Павле! — після паузи хмуро сказав Са-ранчук (Головко, II, 1957, 566); // у знач. присудк. сл. Любий папа!.. Погода не щодня кримська: то вітер, то хмуро, то холоднувато (Л. Укр., V, 1956, 236); А тим часом сонце крадькома наниз — тиць, як у скриню, та й сховалось. Стало хмуро (Вас., II, 1959, 155).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 99.