ХМУ́РІСТЬ, рості, ж. Абстр. ім. до хму́рий. Одразу ж за шляхом земля якимсь чародійним помахом залишає позаду всю прадавню застиглу хмурість і рівно та зелено стелеться чорноземом під сині краї неба (Стельмах, II, 1962, 154); Командуючий поморщився, по високому чолі проповзла хмурість (Тют., Вир, 1964, 502).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 98.