ХОДИ́ТИСЯ, иться, безос., розм.
1. Те саме, що ходи́ти 1, 2. Надворі йде дощ, в інтервалах межи дощем ми ходимо на прохід (перші дні були дуже погідні, і тоді ходилося з охоти, а тепер лише з обов’язку) (Л. Укр., V, 1956, 369); Цією дорогою ходилося й разом з молодою дружиною (Ю. Янов., І, 1954, 90); Погляд її [баби Ганни] запитує: «Як же ходилося до пана́» (Стельмах, І, 1962, 424).
2. коло кого — чого. Доглядати кого-, що-небудь. І ходиться коло нього [винограду], як коло рідної дитини, і годиться йому, зате ж і звикається до нього, як до близької істоти (Коцюб., І, 1955, 191).
3. про кого — що, діал. Те саме, що ходи́ти 14. При ясному світлі вечірнього сонця вона вгляділа незвичайні рум’янці на їх [дітей] щоках і прикмітила, що в їх мова мовиться не якась звичайна, щоденна, а ходиться їм про щось інше (Н.-Лев., VI, 1966, 48).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 110.