ХОДО́К1, а́, ч. Те саме, що хода́к 1, 2. Боєць схилився на коні. Війнув русявим чубом. Вже не їздець і не ходок, Рука трима спрокволу Ремінний жовтий поводок, Опущений додолу (Мал., Звенигора, 1959, 115); Проте — одчуваю [відчуваю] навіть якісь гордощі, якусь одповідальність [відповідальність] перед родичами, так, ніби посилають мене в інший, принадний край ходоком, делегатом (Вас., Незібр. тв., 1941, 164); Звідси, з Смольного, керував Ілліч революцією, тут приймав він ходоків з народу, вів з ними задушевні бесіди, давав цінні поради (Вітч., 1, 1974, 166).
ХОДО́К2, дка́, ч.
1. Зменш. до хід.
2. гірн. Горизонтальна або похила виробка, яка служить тільки для проходу шахтарів. Весело було знаходити в собі колишню орієнтацію в своєму підземному царстві, у плутанині косих штреків, ходків (Кундзич, Пов. і нов., 1938, 73).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 111.