ХО́ЛОДНО.
1. Присл. до холо́дний 1-3, 9, 10. Небо сяло і висіло непорушно і мовчки, зорі блищали холодно (Гр., II, 1963, 127); Темрява, загальний тривожний настрій надавали голосові його незвичної суворості, а шкірянка, що холодно поблискувала на ньому, робила його якимось неприступним (Гончар, II, 1959, 104); [Олеся:] З яким ти палом це говориш! [Влас:] Я холодно не вмію (Кроп., II, 1958, 323); В чужих домах вона бувала рідко, та й всюди обходились з нею дуже холодно (Фр., V, 1951, 285); Вона на секунду підвела вії, холодно блиснувши очима (Галан, Гори.., 1956, 146).
2. у знач. присудк. сл. Про низьку температуру повітря, наявність холоду. В горах вже холодно, навіть сніг почав було перепадати на високих полонинах (Л. Укр., V, 1956, 375); Надворі тихо, холодно; мороз скаженів (Мирний, II, 1954, 205); В землянці було холодно. Давно загасла залізна грубка (Тулуб, В степу.., 1964, 304).
3. у знач. присудк. сл., кому. Про відчуття ким-небудь холоду. Василько заблудивсь. Йому було холодно й страшно (Коцюб., І, 1955, 81); Холодний вітер вривався в побиті шибки й навпростець віяв у розчинені двері.. Мотрі зробилось холодно (Мирний, І, 1949, 265); Василина почула той шум, почула, що їй холодно.., й опам’яталась (Н.-Лев., II, 1956, 62); // перен. Про відчуття внутрішнього холоду (від переживання, страху і т. ін.). — Мати господня! заступи і сохрани! — важко зітхаючи, шепче вона, а в душі — так холодно та страшно (Мирний, І, 1954, 309); // перен. Про відчуття відірваності від усього, самотності. Коли настала перерва,— якось холодно, непривітно стало їй в ясній хаті серед гучного товариства (Л. Укр., III, 1952, 586); Сумно і холодно стало їй жити без матері (Тулуб, В степу.., 1964, 57).
◊ Ні хо́лодно ні жа́рко див. жа́рко.
ХОЛОДНО… Перша частина складних слів, що відповідає слову холо́дний у 1, 8 знач., напр.: холоднокро́вний, холоднорозчи́нний і т.ін.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 119 - 120.