ХОЛОДІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок.
1. Ставати холодним, холоднішим. Конаючи, силкувалася мати звести тремтячу руку, щоб поблагословити дочку, що припадала до неї; холодіючи, змагались уста вимовити це благословення і безсило тіпались, не можучи нічого сказати (Гр., І, 1963, 262); // безос. Осінній час. Поволі холодіє (Дор., Тобі, народе.., 1959, 21).
2. перен. Ставати холодним (у 10 знач.), байдужим безпристрасним. Життя попливло дальшою течією, а з ним рвалася струна за струною їх дружніх відносин. Все якось змінялося і переінакшувалося. Душі відставали, серця холоділи (Кобр., Вибр., 1954, 34); // Відчувати холод від сильного хвилювання, тривоги, страху і т. ін. — Ти думав́! — Кундель став гарчати,— А чи дозволено ж вам думать, Хом’якам, Неначе тим розумним головам́ — Злякавсь ще більш Хом’як, аж серце холодіє (Гл., Вибр., 1957, 173); Маруся холоділа… «Замовчи!» — хотілося крикнути з усієї сили, але не кричала (Хотк., II, 1966, 171).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 116.