ХОЛО́НУТИ, ну, неш; мин. ч. холо́нув, нула, ло і холо́в, ло́ла, ло; недок.
1. Втрачаючи тепло, поступово ставати холодним або холоднішим. Склянка чаю холола перед ним, а він нетерпляче закусував свою біляву ріденьку борідку та дививсь кудись поверх окулярів (Коцюб., II, 1955, 165); На кучерявих споришах холонула вечірня роса (Кучер, Пов. і опов., 1949, 28); // розм. Зазнавати охолодження, замерзати. Починають мерзнути ноги, холод дошкуляє під жакетом, холоне спина (Хижняк, Тамара, 1959, 131); Дід-лірник край шляху на вітрі холоне (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 104); А там, в пітьмі десь, на дорозі, Жінки голосять в сорочках, Холонуть діти на морозі І немовлята на руках (Олесь, Вибр., 1958, 159); // Втрачаючи тепло, загусати, застигати. На ливарному дворі холов чавун попереднього топлення (Ю. Янов., II, 1954, 111); *Образно. На заході над лісами холоне і важчає мідь хмарин (Стельмах, І, 1962, 306); // Здаватися холодним (через утрату тепла, зменшення випромінювання і т. ін.). Скриплять вози по затишку долин, Холоне сонце на вечірнім прузі (Дор., Тобі, народе.., 1959, 35); Холоне синь. Зоря над гаєм, не одцвіте вона ніяк (Сос., І, 1957, 151); // Ставати холодним від припинення кровообігу (при смерті, непритомності і т. ін.). [Борис:] Що це з нею́ Оксано, Оксаночко!.. Ні, вона не вмерла!.. Стигнуть очі, холонуть руки, серце не б’ється!.. Оксано!.. Вона мертва!.. (Кроп., І, 1958, 438); Зібралися вони біля неї, слухали серце, чи не б’ється. Ні, не б’ється. Олечка почала холонути (Хижняк, Тамара, 1959, 191).
◊ Кров холо́не у (в) жи́лах див. жи́ла1.
2. перен. Відчувати холод від страху, хвилювання, тривоги і т. ін. Хлопець не може опертися бажанню глянути у вікно, зводить очі… і весь холоне… Там, на чорному тлі шибок, щось біліє… то Хо… Божевільний жах охоплює дитину (Коцюб., І, 1955, 153); Юрко холоне на ліжку, вражений ніби громом (Коз., Вибр., 1947, 9); Мар’ян, холонучи, збагнув, що Терентій не жартує, що він, мов гробар, ладен поховати усі його сподівання (Стельмах, І, 1962, 179).
◊ Холо́не душа́ (в душі́, на душі́); Холо́не се́рце (в се́рці, на се́рці) у кого — хтось відчуває переляк, страх, сильне хвилювання. — А Клава он приїхала, таке розказує, що душа холоне!..-Вона стала розповідати, як бомбили їх у дорозі, як горіли станції (Гончар, Людина.., 1960, 59); Холоне серце, як згадаю, Що не в Украйні поховають, Що не в Украйні буду жить (Шевч., І, 1951, 393); І от… знову увижається мені страшна темнота.. Тихо… глухо… страшно, аж в серці холоне (Мирний, IV, 1955, 332).
3. перен. Ставати холодним до кого-, чого-небудь, безпристрасним; заспокоюватися. Я раптом холону й кажу до себе: — Нащо говориш неправду́ Ти її зовсім не любиш (Коцюб., II, 1955, 260); — Та й любите якось чудно, не по-козацькому! Любите, коли спахне в вас ніби якесь полум’я в серці, а потім раптом холонете й не дивитесь на мене (Н.-Лев., VII, 1966, 128); // тільки 3 ос. Слабнути, зникати (про почуття, переживання і т. ін.). Ще вона невеличка; в дитячому серці швидко холонуть палкі урази, швидко сохнуть гарячі сльози (Мирний, IV, 1955, 74); — Серце дрімає.., а завзяття все згасає та якось ніби холоне (Н.-Лев., VI, 1966, 90).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 121.