ХО́РИ, ів, мн. Відкрита галерея, балкон у верхній частині парадного залу або в церкві (спочатку для розміщення хору, музикантів). «Завтра я, може, побачу її в церкві… Не піду співати на хори, стану у правому притворі на сходах, коло дверей» (Н.-Лев., VI, 1966, 309); В просторій залі з дерев’яними колонами, що підпирали хори, чаділи недогарки свічок (Кочура, Зол. грамота, 1960, 136); Вальс гримів з високих хорів (Мур., Повість.., 1948, 10).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 126.