ХО́РИЙ, а, е, діал. Хворий. Та нема гіршої пригоди, як слабість у дорозі. Ось на задньому возі, як в’ялая риба, лежить хорий чумак (Коцюб., І, 1955, 181); Була [Маня] хора, цілий тиждень пролежала (Коб., III, 1956, 56); Четвертий міністер [міністр] називався Пугукало. То був понурий Сич, хорий на селезінку (Фр., IV, 1950, 110); Згадав я вас,— і якось тихо На серці хорому стає (Граб., І, 1959, 100); [Старий:] Нащо Дав зазирнути у ту безодню чорну Моєї хорої, розбитої душі? (Сам., І, 1958, 63); Це не уяви витвір хорий… Тебе я бачив, престарий соборе (Рильський, III, 1961, 252); // у знач. ім. хо́рий, рого, ч.; хо́ра, рої, ж. Недужа, нездорова людина. Лікареві просто ніколи. Тут нового хорого привезено, там операція (Коцюб., І, 1955, 174); На високій кроваті, у подушках, лежить недужа.. Мати моя зітхає важенько, хора тихенько стогне (Вовчок, VI, 1956, 221).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 126.