ХО́РКАТИ, аю, аєш, недок. Видавати глухий уривчастий звук, виштовхуючи з шумом повітря з ніздрів, рота. Коні хоркали, били копитами, розсипаючи бризки, але рушити куди-небудь не могли, бо екіпажі стояли дуже тісно (Ільч., Серце жде, 1939, 261); З коней падала біла піна, вони втомлено хоркали (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 513); // Уривчасто, з шумом випускати повітря, пару тощо (про паровоз, машину, мотор і т. ін.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 126.